Складові виховання

Складові частини виховання
 

Виховні цілі конкретизуються в основних напрямах або частинах виховання: етичному; естетичному; національному; військово-патріотичному; екологічному; правовому; трудовому; економічному; фізичному.

1. Етичне виховання має цілі: формування етичної свідомості особи, розвиток благородних відчуттів, умінь і звичок культурної поведінки в суспільстві. Основні завдання етичного виховання:

-формування позитивного відношення до етичних норм і правил;
-засвоєння етичних знань, понять, формування ідейно-етичних переконань;
-виховання етичних відчуттів, відносин: відчуття довга, гідності, делікатності, т.п.;
-привиття норм і правил поведінки;
-привчання до виконання трудових доручень, пов'язаних з самообслуговуванням, гігієною.
 

Показники ефективності етичного виховання:

-стійкість етичної поведінки;
-відносна незалежність поведінки від зовнішнього контролю;
-уміння передбачати наслідки своїх вчинків і появу внутрішнього контролю.
 

2. Естетичне виховання (від грецьк. естетика – що відчуває, плотський) формує плотські знання, ціннісні відносини між людиною і дійсністю. Естетичне виховання нероздільно з вихованням етичним. Воно припускає формування у людини здібностей розуміти красу і любити красу мистецтва і життя. Засобами естетичного виховання є мистецтво, природа, трудова діяльність. Основні напрями естетичного виховання:

-формування естетичних знань, особливостей прекрасного і потворного, піднесеного і низовинного, трагічного і комічного;
-розвиток умінь розуміти і цінувати красу в мистецтві, природі, навчанні, техніці, спілкуванні;
-формування переконань жити, вчитися і творити по законах естетики;
-розвиток здібностей протидіяти потворному, низовинному, антигуманному.
 

3. Національне виховання. У широкому плані під системою національного виховання розуміють історично обумовлену і створену народом систему соціальних цінностей, поглядів, ідей і ідеалів, які стали ідеологією держави і керівництвом у вихованні підростаючого покоління. У цю систему входять всі види виховання, але основний акцент в кожному з них робиться на формуванні національної самосвідомості і залучення до матеріальної і духовної культури нації. У вузькому сенсі “національне виховання” розкриває ідею розвитку нації і формування національної самосвідомості особи в умовах становлення незалежної. Одним з принципів Концепції національного виховання є етнизація виховного процесу, тобто наповнення виховання національним змістом шляхом загального впровадження української мови у всі сфери суспільного життя на всій території України. Національна політика і національне виховання здійснюються на основі Конституції України: “Держава сприяє консолідації і розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної і релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України”.

Основні критерії оцінки національної вихованості:

-знання історії України, традицій і звичаїв українського народу;
-знання досягнень науки, техніки, культури, мистецтва України;
-відчуття любові до народу України, пошана до історичного минулого, віра у відродження;
-установка на примноження матеріальних і духовних цінностей України.
 

4. Військово-патріотичне виховання направлене на розвиток у хлопців і дівчат високих, благородних відчуттів любові до своєї Батьківщини, преклоніння перед тими, хто віддав за неї життя. Конституція України зобов'язує громадян України захищати незалежність і територіальну цілісність України. Громадяни України несуть військову службу відповідно до закону. Найвища оцінка патріотизму людини – мужні дії при аваріях, катастрофах, стихійних лихах. Військово-патріотичне виховання доповнює етичне і національне виховання, формує наступні якості особи:

-знання героїчного минулого українського народу і його воїнства;
-відчуття пошани до військово-бойових традицій армії і флоту;
-відчуття гордості і преклоніння перед героями-українцями;
-почуття громадянського і конституційного обов'язку по захисту Української держави, його територіальній цілісності від ворогів;
-установка на соціально-корисну діяльність для зміцнення держави;
-прагнення стати кваліфікованим захисником, своєї Вітчизни.
 

5. Екологічне виховання – виховання здатності сприйняття і правильного розуміння єдності природи і суспільства, розвиток екологічних поглядів і відчуттів, потреби і умінь охороняти природу. «Екос» (з грецьк.) означає житло, місцеперебування. Екологія – наука про закономірності взаємодії суспільства і навколишнього середовища, про шляхи і способи охорони природи. Екологічне виховання повинне ув'язуватися з організацією виховання і контролем стану здоров'я учнів.

Основне завдання екологічного виховання – формування правильної поведінки людини в умовах екологічної небезпеки. В процесі екологічного виховання школярі повинні бути навчені діям в складних умовах, застосовувати захисні або підручні засоби для ліквідації вогнищ забруднення, коли слід звернутися до лікаря за допомогою і як надати допомогу собі. Екологічне виховання в учбовому закладі – організація діяльності що вчаться по охороні навколишньої природи, наведенню ладу і чистоти на вулицях і в дворах.

6. Правове виховання – організована дія на свідомість і відчуття людини з метою формування у нього правосвідомості, пошани конституційних норм і правопорядку, розвитку умінь, необхідних для виконання норм має рацію, законів і громадського обов'язку.

Критеріями правового виховання можуть бути:

-правові знання: знання Конституції України; знання має рацію і правопорядку; знання основних видів відповідальності; знання правил поведінки і внутрішнього розпорядку в навчальному закладі;
-правові відчуття: відчуття патріотизму і особистої відповідальності за правопорядок; відчуття нетерпимості до відступів від законів і правил;

-відчуття пошани до прав інших людей;
-правові уміння: уміння дотримувати і попереджати правопорушення; уміння дбайливе відноситися до державного майна, матеріальної бази учбового закладу.
 

7. Трудове виховання – складова частина виховання, направлена на виховання зацікавленого відношення до праці, психологічну і практичну підготовку підростаючого покоління до участі в створенні матеріальних і духовних цінностей. Праця – чинник розумового і фізичного розвитку, засіб пізнання світу; доцільна діяльність людини, направлена на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб суспільства.

Завдання трудового виховання:

-формування відповідального відношення до праці, до праці як потреби;
-формування психологічної і практичної готовності трудитися;
-виховання умінь і навиків колективної і індивідуальної праці;
-привиття інтересу до науки, техніки, культури, виявлення схильностей і здібностей;
-виховання свідомої дисципліни і дисциплінованості.
 

8. Економічне виховання – процес формування у учнів сучасного економічного мислення, відчуттів дбайливого і бережливого господаря, якостей працьовитості і діловитості, організованості і заповзятливості. Нове економічне мислення не можна виховати відразу, воно виробляється розумовою працею по оновленню знань, позбавленню від догм старої економіки і марнотратства. Важливим напрямом економічного виховання що вчаться є розвиток у них уміння берегти, раціонально витрачати, розумно економити час.

9. Фізичне виховання – організований процес управління фізичним розвитком людини за допомогою фізичних вправ, гігієнічних заходів і інших засобів з метою формування у нього фізичного здоров'я, емоційно-вольових і спортивних якостей. Фізичне виховання пов'язане з фізкультурою і спортом. Фізична культура – частина культури суспільства, направлена на розвиток фізичних здібностей людини і зміцнення його здоров'я. Спорт – система організації і проведення змагань по різних комплексах фізичних вправ.

Завдання фізичного розвитку:

-зміцнення здоров'я і поліпшення самопочуття людей;
-озброєння знаннями про фізичну підготовку людини;
-формування стійкого інтересу до занять фізкультурою;
-озброєння санітарно-гігієнічними уміннями і навиками;
-формування умінь адаптуватися до фізичних, розумових і моральних навантажень.