Йшов час, хлопчик успішно закінчив церковно-приходську,а потім земську школу в Петро-Свистуново ,а потім Катеринославську духовну семінарію.
З 1916 року - служба в царській армії,а в 1917 році він одружується з Марфою Хомівною Снагою.
На одному з концертів І.С Паторжинського почула
Зінаїда Никифорівна Малютіна. В 1915 році почалися заняття в класі З.Н.
Малютіної в Катеринославській консерваторії по класу вокалу, які можна
вважати початком серйозної підготовки Івана Сергійовича до
професіональної діяльності оперного співака .
У 1922 році І.С Паторжинський закінчує Катеринославську консерваторію,а в 1925 році – він соліст Харківського оперного театру.
У 1926 році І.С Паторжинському випадає велике щастя - він стажується в Італії, в театрі «Ла Скала»
Працюючи в Харківському театрі,він створює незабутні, яскраві, талановиті образи:
1925 р. – роль сліпого в «Коралах мадони» Е. Фольф-Ферарі
1927 р. – участь в операх «Вибух» Яновського, «Князь Ігор» Бородіна 1928 р - участь в опері «Тарас Бульба» М. Лисенка, також у опері «Купала» А.Вахняніна
1930 р. – участь в опері Лятошинського «Золотий обруч!»
1931 р. – «Кармелюк» В. Костенка.
1934 р. – роль Карася в опері Гулака – Артемовського С. «Запорожець за Дунаєм»
«Карась – Паторжинський» – це справжній
запорожець.Могутня сила відчувається в його міцній постаті…Він був
живим, таким яскравим і повнокровним у виконанні Паторжинського, що
мимоволі з’являлась думка:чи не
піддивився художник прообраз свого героя в житті,чи не зустрів він його в
часи свого дитинства, серед нащадків запорожців,біля Ненаситецького
порогу на Дніпрі?...»
У 1935 році він починає працювати в Києві, в державному академічному театрі опери і балету ім. Т.Г.Шевченка.
Болісно сприйняв І.С Паторжинський
початок Великої Вітчизняної війни. З ініціативи Івана Сергійовича
Київський театр опери та балету створив концертну бригаду для обслуговування фронту. Про ці виступи згадував так: «Працюючи над репертуаром, я засобами театралізації добиваюсь того, щоб у слухачів виникли типові образи картини рідного побуту, щоб гумористичні персонажі народних пісень викликали сміх, щоб перед бійцями відчутно поставав близький образ України, за щастя якої вони борються».
Післявоєнний період був дуже плідним у творчому житті співака.
Образи , створені ним у цей час, просто незабутні. Володіючи вокальною технікою та мистецтвом сценічного перевтілення, з однаковим успіхом він створив образи у драматичних і комедійних партіях . Кращими з них були, крім вищезгаданих
Карася, Тараса Бульби та інших, образи Дяка Гаврила (« Богдан
Хмельницький» Данькевича), Івана Сусаніна ( однойменна опера
Глінки),Бориса Годунова( однойменна опера Мусоргського), Кончака,
Галицького(« Князь Ігор» Бородіна) , Мефістофеля( « Фауст»), Дона
Базіліо(« Севільський цирульник» Россіні)
І.С. Паторжинський мав багато учнів , послідовників його виконавчої школи. Він був невтомним пропагандистом різних форм, нового репертуару, національної класики, народної пісні. 22 лютого 1960
року Івана Сергійовича Паторжинського не стало… Пішов з життя корифей
української сцени як називали його ще при житті. А для українського
народу він значить те
ж саме, що для росіян Шаляпін, як для італійців Карузо… Все своє життя
присвятив становленню і розвитку українського вокального мистецтва.
Немає коментарів:
Дописати коментар